Стягнення боргу: від претензії до реального виконання рішення

Борг між людьми і борг у бізнесі: різні суди, спільна логіка

Коли гроші позичила людина людині - за розпискою чи договором позики - спір розглядає загальний суд за правилами Цивільного процесуального кодексу. Коли заборгованість виникла між суб’єктами господарювання - за договором поставки, підряду, надання послуг - справа йде до господарського суду за правилами Господарського процесуального кодексу. Процедури відрізняються в деталях: строки, порядок подання доказів, особливості спрощеного розгляду. Тому перше, що я визначаю у кожній справі, - правильну юрисдикцію: позов, поданий не до того суду, - це втрачені місяці.

Але логіка стягнення в обох випадках одна, і складається вона з чотирьох кроків: зафіксувати борг документально, спробувати отримати гроші без суду, здобути судове рішення - і виконати його. Кожен крок готує наступний. Претензія, складена правильно, стає доказом у суді. Позов, у якому одразу заявлено про арешт майна, готує ґрунт для виконання. Помилка на ранньому етапі не завжди фатальна, але майже завжди коштує часу - а час у боргових справах працює на боржника: майно переоформлюється, рахунки порожніють, компанії змінюють власників.

До мене звертаються, як правило, вже після того, як «домовитися по-людськи» не вийшло. І майже в кожній справі з’ясовується: якби документи зібрали на місяць-два раніше, позиція була б суттєво сильнішою. Тому не чекайте, поки боржник «вирішить питання», - діяти треба, щойно обіцянки перестали збігатися з платежами.

Претензія: коли вона обов’язкова, а коли просто корисна

За загальним правилом звертатися до суду можна одразу - надсилати претензію попередньо закон не вимагає. Сторони вживають заходів досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або тоді, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Претензійний порядок може передбачити і сам договір: якщо в ньому прописано, що спори вирішуються після направлення претензії, цю умову краще виконати. Позов через це не повернуть - доказів досудового врегулювання суд вимагає лише тоді, коли воно обов’язкове за законом, - але боржник використає ваше ж порушення домовленості проти вас у процесі.

Але навіть коли претензія не обов’язкова, я майже завжди раджу її надіслати. По-перше, значна частина боргів повертається саме на цьому етапі: письмова вимога з розрахунком суми, посиланням на наслідки прострочення і реальною перспективою суду діє інакше, ніж дзвінки й нагадування. По-друге, претензія фіксує вимогу і демонструє суду вашу добросовісність. По-третє, для позики, у якій строк повернення не визначено, письмова вимога має самостійне юридичне значення: за статтею 1049 Цивільного кодексу таку позику боржник зобов’язаний повернути протягом тридцяти днів від дня пред’явлення вимоги, якщо інше не встановлено договором. Без вимоги немає прострочення - а без прострочення немає ні процентів за прострочення, ні підстав для позову.

У претензії я зазначаю суму боргу з детальним розрахунком, підставу виникнення заборгованості з посиланням на документи, розумний строк для добровільної сплати і попередження про наслідки: нарахування передбачених законом і договором сум, судові витрати, виконавче провадження. Надсилати претензію треба так, щоб факт і дата отримання доказувалися документально - цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, а суб’єктам господарювання додатково й на офіційні електронні адреси.

Чому розписка, акти і листування вирішують справу

Суд вирішує спір не за справедливістю у побутовому розумінні, а за доказами. Боргові справи в цьому сенсі показові: виграє не той, кому справді винні, а той, хто може це довести.

Для позики між людьми ключовий документ - розписка. Вона має бути написана боржником власноручно і містити дату, суму, факт отримання коштів і зобов’язання їх повернути, бажано - строк повернення. Найпоширеніша помилка, з якою стикаюся: розписка складена так, що з неї не видно самого факту передачі грошей - «зобов’язуюся повернути» без «отримав». Такі формулювання дають боржникові простір заперечувати, що гроші взагалі передавалися. Друга помилка - віддати боржникові оригінал розписки після часткової сплати: оригінал залишається у кредитора до повного розрахунку, а часткові платежі фіксуються окремими записами або квитанціями.

У бізнесі доказова база ширша: договір, видаткові накладні, акти виконаних робіт чи наданих послуг, рахунки, банківські виписки, товарно-транспортні документи. Важливо, щоб документи були підписані уповноваженими особами і не суперечили один одному. Листування електронною поштою і в месенджерах суди беруть до уваги, і воно нерідко підтверджує визнання боргу самим боржником - але будувати справу лише на скриншотах я не раджу: це доповнення до документів, а не їх заміна.

Окремо скажу про перерахування коштів на картку «в борг» без жодного документа. Стягнути такі кошти можливо, але доказування тут складніше, ніж за розпискою, а результат значно більше залежить від обставин справи. Висновок один: документ, складений за п’ять хвилин при передачі грошей, економить місяці судового процесу.

Судовий наказ чи позов: два шляхи до рішення

Процесуальні кодекси дають кредиторові два шляхи. Перший - наказне провадження: спрощений порядок для вимог, підтверджених документально, зокрема про стягнення з юридичної особи або підприємця заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума не перевищує межі, встановленої процесуальним законом (вона прив’язана до прожиткового мінімуму, тому в гривнях змінюється). Для боргу однієї людини перед іншою за розпискою цей шлях закритий - там лишається позов. Суд розглядає заяву без судових засідань і виклику сторін та видає судовий наказ, який сам по собі є виконавчим документом. Це швидко, а судовий збір тут суттєво менший, ніж у позовному провадженні.

Слабке місце наказного провадження - право боржника подати заяву про скасування наказу. Якщо боржник заперечує проти вимог, наказ скасовується, і кредиторові доводиться йти з тими самими вимогами у позовне провадження. Тому судовий наказ я обираю, коли борг документально безспірний, а активного опору не очікується - наприклад, боржник визнає борг, але не платить.

Другий шлях - позовне провадження: повноцінний розгляд із обміном заявами по суті, дослідженням доказів і судовими засіданнями. Для справ незначної складності передбачено спрощене позовне провадження, яке може відбуватися і без виклику сторін. Позов - довший шлях, але рішення, ухвалене за його результатами, значно стійкіше: його не можна скасувати простим запереченням, лише оскарженням в апеляції. Вибір залежить від суми, якості документів і прогнозованої поведінки боржника.

Позовна давність і що можна стягнути понад тіло боргу

Загальна позовна давність - три роки (стаття 257 Цивільного кодексу). За загальним правилом її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права - у боргових справах це зазвичай день, наступний після спливу строку повернення. Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) закон встановлює скорочену давність. Важливо: сплив давності не позбавляє права на позов - суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, і якщо боржник про неї не заявить, вимогу може бути задоволено. Крім того, строки давності свого часу продовжувалися на час карантину, а згодом і воєнного стану - щоправда, воєнне продовження законодавець уже скасував і перебіг давності поновився. Ці періоди все одно доводиться враховувати в розрахунку, тому висновок «строк минув, шансів немає» сьогодні часто виявляється передчасним. Кожен строк я рахую індивідуально - з урахуванням цих особливостей і дій боржника, які переривають давність, наприклад визнання боргу.

Тепер про те, що можна вимагати понад саму суму боргу. Стаття 625 Цивільного кодексу встановлює: боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Це правило не залежить від виправдань боржника: скрутне становище чи відсутність коштів від обов’язку компенсувати прострочення не звільняють. Інфляційні втрати нараховуються на зобов’язання, виражені у гривні; у валютних зобов’язаннях застосування статті 625 має особливості, які я оцінюю окремо в кожній справі.

Додатково, якщо це передбачено договором, стягуються штрафні санкції - пеня і штраф, а за позикою - проценти за користування коштами. Правильно порахувати всі ці суми і не «перебрати» там, де суд зменшить нарахування, - окрема робота: завищений розрахунок затягує процес, занижений - дарує боржникові ваші гроші.

Арешт майна і виконання рішення: де стягнення стає реальним

Про виконання рішення я думаю ще до подання позову. Разом із позовом можна - і в боргових справах здебільшого треба - просити суд про забезпечення позову: арешт коштів на рахунках чи майна боржника в межах суми вимог. Для цього слід обґрунтувати, що без таких заходів виконання майбутнього рішення буде ускладнене або стане неможливим: боржник виводить активи, розпродує майно, має інших кредиторів. Арешт, накладений на початку процесу, часто робить більше, ніж рік судових засідань: боржникові стає вигідніше домовитися, ніж чекати.

Коли рішення набрало законної сили, суд видає виконавчий лист; судовий наказ, як зазначено вище, є виконавчим документом сам по собі. Далі документ пред’являється до виконання - і тут важливо не зволікати, бо строк пред’явлення обмежений законом. Виконують рішення державна виконавча служба або приватні виконавці. Приватний виконавець працює за винагороду від стягнутого і зазвичай зацікавленіший у результаті та швидший, однак окремі категорії рішень закон відносить до виключної компетенції державних виконавців - вибір я роблю під конкретну справу.

Інструменти виконавця реальні: арешт і списання коштів з рахунків, арешт та реалізація майна, звернення стягнення на частку в бізнесі, відрахування з доходів, розшук майна боржника, а щодо боржника-фізособи за певних умов - і тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон за рішенням суду. Але скажу чесно: жоден адвокат і жоден виконавець не створить майно там, де його немає. Реальність стягнення визначається майновим станом боржника, тому його перевірка за відкритими реєстрами - те, з чого я починаю роботу, а не те, чим закінчую. Іноді найцінніша порада на консультації звучить неприємно: судитися економічно недоцільно. Але значно частіше картина інша - майно є, і питання лише в послідовному юридичному тиску: арешт, виконавче провадження, контроль за діями виконавця й оскарження його бездіяльності, коли вона виникає.

Часті питання

Правові підстави