Стаття 3 Конституції України встановлює: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком.
Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Питання захисту військовозобов’язаних під час мобілізації та воєнного стану є ключовим і найскладнішим аспектом правової допомоги, яку надають адвокати.
Що відбувається на практиці
Майже щодня адвокати зіштовхуються з проблемами при наданні правничої допомоги військовозобов’язаним, пов’язаними із протиправною діяльністю представників Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП):
- незаконне утримання особи;
- вилучення засобів зв’язку та грубе поводження;
- недопуск адвокатів на територію ТЦК та СП;
- ігнорування реєстрації документів через представників;
- ненадання відповідей на адвокатські запити.
У таких ситуаціях адвокат повинен виявляти високий рівень професіоналізму, комунікації та вміння ефективно використовувати юридичні засоби. Критично важливою є максимально ефективна стратегія захисту: з урахуванням етичної складової та обставин ситуації - не допустити порушення й невизнання законних прав клієнта та мінімізувати негативні наслідки.
Колізія: Порядок проти Закону
11 квітня 2024 року Верховна Рада України прийняла Закон № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набув чинності 18 травня 2024 року та вніс зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 16 травня 2024 року Кабінет Міністрів Постановою № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів і є нормою прямої дії: підзаконні акти приймаються на основі законів і за своїм змістом не повинні їм суперечити - це закріплено Конституцією України та статтею 2 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Проте Порядок містить невідповідності Закону: вимагає додаткових документів для доведення підстав відстрочки, яких Закон не передбачає, і через неузгодженість штучно звужує коло осіб, які мають право на відстрочку. Виникає правова колізія, що нівелює безумовне право, надане:
- за п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону - особам, зайнятим постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю з серйозними проблемами здоров’я, підтвердженими висновком МСЕК чи ЛКК;
- за п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону - на підставі наявності (утримання) одного з батьків (батьків дружини або чоловіка) з інвалідністю І чи ІІ групи.
Такого у правовій державі не повинно бути - це протиріччя між Порядком, введеним Постановою, та Законом.
90 діб, які нічого не змінюють
Відстрочка надається на 90 діб - після чого військовозобов’язаний повинен знову збирати ті самі документи на наступні 90 діб. Якщо стан підопічної особи постійний (інвалідність І або ІІ групи) - чому доглядач має щоразу подавати документи заново й тривалий час очікувати довідку, замість разового визначення тривалого строку відстрочки?
Строк дії відстрочки потребує перегляду в бік збільшення. Інвалідність або висновок ЛКК встановлюються мінімум на один рік - тримісячний строк відстрочки недоцільний. Збір, подання та обробка документів кожні три місяці створюють зайве перевантаження органів місцевого самоврядування та підрозділів ТЦК та СП.
Захист військовослужбовців та їхніх сімей
Для всіх військовослужбовців встановлюється єдина система правового та соціального захисту з урахуванням грошового, матеріального та інших видів забезпечення відповідно до посади, військового звання, кваліфікації, тривалості та умов служби.
Правовий захист військовослужбовців - функція держави: закріплення в законодавстві їхніх прав і свобод, обов’язків і відповідальності, соціальних пільг і гарантій та правового механізму їх реалізації. Соціальний захист - система правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод відповідно до особливого виду службової діяльності (ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Забезпечення виконання цих вимог покладається на органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 4). Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їхніх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2).
Соціальні послуги членам сімей військовослужбовців надаються періодично (за зверненням або за необхідності) чи шляхом соціального супроводу - за принципом добровільності вибору (ст. 3 Закону України «Про соціальні послуги», ст. 19 Статуту внутрішньої служби).
Замість висновку
Грубі порушення прав людини, невизнання права на правничу допомогу та колізії в законодавстві штучно створюють додаткові корупційні ризики на місцях. Це перевантажує судову систему і знижує рейтинг України як правової держави на міжнародній арені.