Два порядки спадкування: за заповітом і за законом
Спадкування - це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Цивільний кодекс передбачає два порядки: за заповітом і за законом. Заповіт має пріоритет: спадкування за законом настає тоді, коли заповіту немає, він охоплює лише частину майна, визнаний недійсним або спадкоємці за заповітом спадщину не прийняли чи відмовилися від неї.
Спадкоємці за законом закликаються до спадкування почергово. У першу чергу спадкують діти спадкодавця, у тому числі зачаті за його життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Далі йдуть черги братів і сестер, баби й діда, дядька й тітки, потім - осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, і насамкінець інших родичів. Кожна наступна черга одержує право на спадкування лише тоді, коли спадкоємців попередньої немає, вони усунені від спадкування, не прийняли спадщину або відмовилися від неї.
Свобода заповіту не безмежна. Малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, - це обов’язкова частка. Тому «заповів усе одній людині» не завжди означає, що інші не одержать нічого.
І ще одне, про що часто забувають: до спадщини входять не лише активи, а й борги спадкодавця - відповідати за них спадкоємець буде в межах вартості отриманого майна. Не входять права, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця: особисті немайнові права, право на аліменти, пенсію, допомогу та інші виплати, встановлені законом.
Шість місяців на прийняття: як це працює
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи, і часом її відкриття є день смерті. Загальний строк для прийняття спадщини - шість місяців з часу відкриття спадщини. Цей строк не зупиняється через воєнний стан - про цю поширену і дуже дорогу помилку окремо нижче.
Прийняти спадщину можна двома способами. Перший - активний: подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Другий спосіб працює автоматично: спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого строку не заявив про відмову від неї. Так само такими, що прийняли спадщину, вважаються малолітні, неповнолітні, недієздатні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена, - якщо від неї не відмовилися в установленому порядку ті, хто має на це право.
«Автоматичне» прийняття - це не звільнення від оформлення. Свідоцтво про право на спадщину все одно видає нотаріус після закінчення строку для прийняття, а на нерухоме майно оформлення свідоцтва є обов’язковим. І саме навколо факту постійного проживання виникає найбільше спорів: реєстрація за іншою адресою сама по собі не вирок, але тоді спільне проживання доводиться підтверджувати - документами, свідками, а в спірних випадках - рішенням суду.
Прийняти спадщину частково або з умовою не можна: вона приймається цілком, з активами й боргами. Якщо борги переважають, закон дає інший інструмент - відмову від прийняття спадщини, яку теж треба встигнути оформити в межах того самого строку.
Пропущений строк: згода спадкоємців або суд
Якщо спадкоємець протягом установленого строку не подав заяву і не належить до тих, хто вважається таким, що прийняв спадщину автоматично, він вважається таким, що спадщину не прийняв. Це не кінець історії: Цивільний кодекс передбачає два шляхи виправити ситуацію.
Перший шлях - позасудовий. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, що пропустив строк, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу. Це найшвидший і найдешевший варіант, але він працює лише тоді, коли інші спадкоємці існують і згодні; згода подається нотаріусу, який веде спадкову справу.
Другий шлях - судовий. За позовом спадкоємця, який пропустив строк з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини. Зверніть увагу на конструкцію: суд не «поновлює» строк і не визнає право на спадщину напряму - він визначає додатковий строк, у межах якого після набрання рішенням законної сили треба встигнути подати заяву нотаріусу. Пропустити ще й його - означає втратити шанс, який дається один раз.
Ключове питання таких справ - поважність причин. Закон переліку не містить, його дала судова практика. Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/5757/23 назвала поважними, зокрема, тривалу хворобу спадкоємця, велику відстань між місцем його постійного проживання і місцем знаходження спадкового майна, складні умови праці, пов’язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування на строковій службі у складі Збройних Сил України та необізнаність про наявність заповіту - для того, хто не є спадкоємцем за законом відповідної черги.
Критерій тут важливіший за сам перелік: причина має унеможливлювати своєчасне звернення, а не просто ускладнювати його, і оцінюється насамперед проміжок від відкриття спадщини до спливу шести місяців. Неподання заяви умисно або з необережності, через недбалість, підставою для додаткового строку не є.
Тому окремо застерігаю від двох поширених очікувань. Незнання про смерть спадкодавця Верховний Суд поважною причиною не визнає (справи № 357/8183/22 і № 619/2906/23). Саме лише перебування за кордоном - теж, якщо заяву можна було подати через консульську установу, поштою або в електронній формі (справа № 522/18483/21). Не є безумовною підставою і лікування: суд зважає на тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання. Сама по собі юридична необізнаність - «не знав, що треба йти до нотаріуса» - поважною причиною, як правило, не визнається. Висновок завжди залежить від сукупності обставин, тому категоричних прогнозів без вивчення документів я не даю.
Окремо підкреслю: якщо ви постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, додатковий строк вам не потрібен - ви вже вважаєтеся такими, що прийняли спадщину. У таких справах завдання інше: довести факт спільного проживання, і робити це часом доводиться в суді.
Воєнний стан: строк на прийняття спадщини не зупиняється
Повномасштабна війна зламала звичну логіку багатьох процедур, і разом із нею з’явилося переконання, що «під час війни строки не йдуть». Щодо спадщини це небезпечна ілюзія, і сказати про неї треба прямо. Цивільний кодекс не передбачає допустимості існування такої конструкції, як зупинення перебігу строку на прийняття спадщини. Саме так висловився Верховний Суд у справі № 692/852/24: пункт 3 постанови Кабінету Міністрів «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», на який зазвичай посилаються, суперечить статтям 1270 і 1272 Цивільного кодексу і застосуванню не підлягає.
Практичний висновок, який я повторюю на кожній консультації: шість місяців спливають однаково і в мирний час, і у воєнний, і розраховувати на те, що строк «стоїть», не можна. Якщо його пропущено, шляхів рівно два - письмова згода спадкоємців, які прийняли спадщину, або додатковий строк за рішенням суду. Обставини війни при цьому нікуди не зникають, але працюють вони не як автоматичне зупинення, а як докази поважності причин пропуску - і збирати їх треба саме як докази.
Воєнний стан вплинув і на процедуру: встановлені особливості щодо того, який нотаріус і де може заводити спадкову справу та видавати свідоцтва. Це полегшило життя переселенцям, які не можуть звернутися за останнім місцем проживання спадкодавця, - але й тут деталі залежать від редакції правил.
Спадщина загиблого військовослужбовця
Це найважчі справи в моїй практиці - не юридично, а по-людськи. Родині, яка щойно втратила близьку людину, доводиться проходити формальні процедури, і моє завдання - взяти цей тягар на себе настільки, наскільки це можливо.
Перше - документи. Базовим документом для відкриття спадкової справи є свідоцтво про смерть. Якщо загибель настала в районі бойових дій і смерть не була зареєстрована у звичайному порядку, факт смерті встановлюється через суд, після чого проводиться державна реєстрація. Для військовослужбовця, який зник безвісти, закон передбачає окремі механізми - від статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, до оголошення померлим у судовому порядку; для тих, хто зник за обставин, що загрожували смертю, діють особливі правила щодо строків. Ці механізми та їхні наслідки для родини докладно розбираю в окремій статті про полонених і зниклих безвісти. Який шлях правильний, залежить від обставин - помилка на старті коштує родині місяців.
Друге - виплати. Одноразова грошова допомога та інші виплати у зв’язку із загибеллю призначаються визначеному законом колу членів сім’ї і за загальним правилом до складу спадщини не входять: право на них виникає безпосередньо в членів сім’ї на підставі закону, а не переходить від загиблого, тому вони не розподіляються за заповітом і не обтяжуються боргами спадкодавця. Інший режим мають суми грошового забезпечення, нараховані військовослужбовцю за життя, але не отримані ним: закон визначає, кому вони передаються і за яких умов входять до спадщини. Порядок призначення неодноразово змінювався, тому перелік документів і коло отримувачів я перевіряю станом на дату загибелі.
Окуповані території, втрачені документи і роль суду
Типовий портрет спадкової справи воєнного часу: майно розташоване на тимчасово окупованій території, правовстановлювальні документи втрачені або лишилися там, куди немає доступу, смерть спадкодавця настала в окупації і не зареєстрована українськими органами, а родинні зв’язки нема чим підтвердити, бо архіви недоступні. Нотаріус у таких умовах допомогти не може - і це не свавілля: нотаріальна процедура побудована на безспірності, і щойно бракує документа, настає відмова у вчиненні нотаріальної дії.
Далі працює суд. Цивільне процесуальне законодавство дозволяє в порядку окремого провадження встановлювати факти, що мають юридичне значення: факт смерті особи на певній території, факт родинних відносин, факт постійного проживання зі спадкодавцем. А коли нотаріус відмовив у видачі свідоцтва через брак документів на майно, спадкоємець може звернутися з позовом про визнання права власності в порядку спадкування. Окупація не позбавляє власності: оформити спадщину на таке майно можливо - питання в правильно обраній процедурі та доказах.
Що в цих справах роблю я як адвокат: рахую строки за датами і одразу кажу, чи є ще запас, визначаю правильну послідовність кроків - що через нотаріуса, а що через суд, збираю докази там, де документів немає, готую заяви про встановлення фактів і позови про додатковий строк чи визнання права власності, супроводжую родини військовослужбовців у процедурах, пов’язаних із виплатами. Спадкова справа рідко буває однією дією - це ланцюжок, який не повинен рватися в жодній ланці.
Часті питання
Ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї. Заява і додатковий строк вам не потрібні - потрібно підтвердити факт спільного проживання. Якщо реєстрація була за іншою адресою, факт доводиться документами і свідками, у спірних випадках - через суд.
Не розраховуйте на те, що воєнний стан зупинив перебіг строку: такої конструкції Цивільний кодекс не знає, і Верховний Суд це підтвердив. Спершу перевірте дату відкриття спадщини і чи не належите ви до тих, хто вважається таким, що прийняв спадщину автоматично. Якщо строк таки пропущено, є два шляхи: письмова згода спадкоємців, які прийняли спадщину, - тоді заява подається нотаріусу без суду, або позов до суду про визначення додаткового строку, для якого потрібні поважні причини пропуску.
За загальним правилом - ні. Одноразова грошова допомога та подібні виплати призначаються визначеним законом членам сім’ї, право на них виникає безпосередньо в цих осіб і не переходить у спадщину, тому вони не розподіляються за заповітом і не обтяжуються боргами спадкодавця. Інший режим мають суми, нараховані військовослужбовцю за життя, але не отримані ним. Кожну виплату треба оцінювати окремо.
Так, право власності через окупацію не припиняється. Якщо нотаріус відмовляє через брак документів, працює судовий шлях: встановлення фактів, що мають юридичне значення (смерті, родинних відносин, проживання зі спадкодавцем), і позов про визнання права власності в порядку спадкування. Це довше за звичайне оформлення, але цілком реально.
Правові підстави
- Цивільний кодекс України, книга шоста «Спадкове право» (зокрема: склад спадщини; спадкування за заповітом і право на обов’язкову частку; черговість спадкування за законом; способи і строк прийняття спадщини; наслідки пропущення строку; оформлення права на спадщину);
- Цивільний кодекс України - положення про оголошення фізичної особи померлою;
- Цивільний процесуальний кодекс України (окреме провадження - встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема факту смерті особи на певній території; позовне провадження у спадкових спорах);
- Закон України «Про нотаріат» та акти законодавства щодо особливостей вчинення нотаріальних дій в умовах воєнного стану;
- практика Верховного Суду щодо строків у спадкових справах: постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/5757/23 (перелік поважних причин) та постанови Касаційного цивільного суду у справах № 357/8183/22, № 619/2906/23, № 522/18483/21 (що поважною причиною не є) і № 692/852/24 (зупинення строку на прийняття спадщини не існує);
- Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».
Якщо у вашій родині відкрилася спадщина і ви не впевнені у строках чи документах - не відкладайте консультацію: у спадкових справах час, витрачений на сумніви, найдорожчий.