Розірвання шлюбу, коли є діти: як усе відбувається і що з аліментами

Два шляхи розірвання шлюбу - і чому з дітьми працює лише суд

Закон передбачає два порядки розірвання шлюбу: адміністративний - через орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) - і судовий. Через ДРАЦС розлучається подружжя, яке не має спільних неповнолітніх дітей: обоє подають спільну заяву, і після спливу встановленого строку шлюб розривається без суду. Для сімей з дітьми цей шлях закритий.

Коли в подружжя є неповнолітні діти, справу розглядає суд - навіть якщо розлучитися хочуть обоє і конфлікту немає. Логіка закону проста: розірвання шлюбу зачіпає не лише двох дорослих. Держава доручає суду переконатися, що питання, які стосуються дитини, - з ким вона проживатиме, хто і як її утримуватиме, - вирішені й не порушують її прав.

Є вузькі винятки, коли шлюб розривається через ДРАЦС за заявою лише одного з подружжя - якщо другого визнано безвісно відсутнім або недієздатним; наявність дітей тут значення не має. Але це рідкісні ситуації. Для переважної більшості сімей з дітьми шлях судовий, і він має два різні режими: за спільною заявою подружжя і за позовом одного з них.

Розлучення за домовленістю: спільна заява і договір про дитину

Сімейний кодекс передбачає окремий порядок для подружжя з дітьми, яке зуміло домовитися. До суду подається спільна заява про розірвання шлюбу разом із письмовим договором, у якому батьки визначають: з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, і як він здійснюватиме право на особисте виховання дітей.

Питання утримання оформлюється договором про розмір аліментів на дитину, і цей договір має бути посвідчений нотаріально. Нотаріальна форма - не формальність: у разі невиконання договору стягнення можливе на підставі виконавчого напису нотаріуса, без нового позову про присудження аліментів.

Рішення про розірвання шлюбу суд постановляє після спливу одного місяця від дня подання заяви - цей строк закон дає на обдумування, і до його закінчення дружина або чоловік мають право відкликати заяву. Суд перевіряє, що заява відповідає дійсній волі обох і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті й майнові права та права їхніх дітей.

Раджу цей шлях завжди, коли він можливий. Він швидший і спокійніший за спір, але головна його перевага - керованість: ключові питання про дитину вирішили самі батьки, а не сторонній орган. І для дитини різниця між «батьки домовилися» і «батьки рік судилися» - величезна.

Якщо згоди немає: позов про розірвання шлюбу

Коли один з подружжя проти розлучення або домовитися про дітей не вдається, шлюб розривається за позовом. Незгода другого з подружжя - не перешкода: шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, і суд розриває його, якщо встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей. Для цього суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя і справжні причини позову.

Окремо застерігаю про норму, яка вже не діє, але про яку досі пишуть. Раніше Сімейний кодекс забороняв пред’являти позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Наприкінці 2024 року ці положення з кодексу виключили. Сьогодні такого обмеження немає: позов може пред’явити кожен з подружжя незалежно від вагітності і незалежно від віку дитини.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, - на практиці це найчастіше надання строку для примирення. Але якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, заходи щодо примирення не вживаються взагалі - незалежно від того, на якій стадії перебуває розгляд справи про це насильство. Шлюб припиняється у день набрання рішенням суду законної сили.

У межах справи про розірвання шлюбу можна заявити й пов’язані вимоги - про визначення місця проживання дитини, про стягнення аліментів. Об’єднувати їх чи вести окремо - питання стратегії: об’єднання економить час, а роздільний розгляд не дає спору про дитину загальмувати саме розлучення. Це рішення ухвалюю разом з клієнтом у кожній справі.

З ким залишиться дитина

Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини - незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі і чи розірвано його. Розірвання шлюбу не змінює обсягу батьківських прав: той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зберігає право на особисте спілкування з нею і обов’язок брати участь у її вихованні, а другий не має права перешкоджати цьому, якщо спілкування не шкодить дитині.

Якщо домовитися, з ким проживатиме дитина, не вдалося, спір вирішує суд - і вирішує його не «на користь матері» чи «на користь батька», а виходячи з найкращих інтересів дитини. Суд оцінює сукупність обставин: ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини, стан її здоров’я, умови для проживання, навчання й розвитку, які може забезпечити кожен з батьків.

Думка самої дитини - не декорація. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана у справі, що її стосується. А щодо місця проживання Сімейний кодекс встановлює вікові сходинки: до десяти років воно визначається за згодою батьків, з десяти - за спільною згодою батьків і самої дитини, а дитина, якій виповнилося чотирнадцять, обирає місце проживання сама.

У спорах про місце проживання дитини та участь у її вихованні бере участь орган опіки та піклування: він обстежує умови проживання і подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору. Суд може не погодитися з висновком, якщо той недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини, - але для цього потрібні вагомі мотиви. Тому з органом опіки я раджу працювати так само уважно, як із судом: саме на цьому етапі формується значна частина доказової бази.

Аліменти: частка від доходу чи тверда сума

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття - цей обов’язок не залежить ні від шлюбу, ні від розлучення. Аліменти, одержані на дитину, є власністю самої дитини: той з батьків, на ім’я якого вони виплачуються, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням - в інтересах дитини.

Суд присуджує аліменти в один із двох способів - у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі, і вибір способу належить тому з батьків, з ким проживає дитина. Частка від доходу зручна, коли платник має стабільний офіційний заробіток: сума зростає разом з доходом без нових звернень до суду. Тверда сума доречна, коли дохід нерегулярний, неофіційний або платник його приховує. Обраний спосіб не остаточний - за рішенням суду його можна змінити.

Закон встановлює і нижню межу аліментів, визначених судом: мінімальні гарантії прив’язані до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Самі величини регулярно змінюються разом із державним бюджетом, тому конкретні суми станом на дату вашого спору раджу уточнювати окремо. Визначаючи розмір, суд враховує стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника, наявність у платника інших дітей і непрацездатних утриманців, інші обставини, що мають істотне значення. Окремо від аліментів можна стягнути участь у додаткових витратах на дитину - зокрема на лікування чи розвиток здібностей.

Стягнути аліменти можна двома процесуальними шляхами. Перший - судовий наказ: спрощена процедура без викликів сторін і судових засідань, найшвидший варіант у безспірних ситуаціях. Якщо боржник доможеться скасування наказу, питання вирішується вже в позовному провадженні. Наказом можна стягнути аліменти і в частці від доходу, і у твердій сумі, але лише в тих розмірах, які прямо встановив закон. Другий шлях - одразу позов: він потрібен там, де є спір, де потрібен розмір, що виходить за межі наказного провадження, де вимога пов’язана зі встановленням чи оспорюванням батьківства або де аліменти заявляються разом з іншими вимогами.

Кілька практичних гарантій. За позовами про стягнення аліментів судовий збір з позивача не справляється. Аліменти присуджуються від дня пред’явлення позову, а за певних умов їх можна стягнути й за минулий час. Рішення в межах суми платежу за один місяць виконується негайно, не чекаючи апеляції. За прострочення сплати передбачена пеня, а систематичне ухилення від аліментів тягне для боржника додаткові наслідки, встановлені законом.

Воєнний стан: коли сім’я по різні боки кордону

Повномасштабна війна додала сімейним справам вимір, якого раніше майже не було: один з батьків з дитиною за кордоном, другий - в Україні, нерідко на військовій службі. Сам собою виїзд не позбавляє нікого батьківських прав і не вирішує питання місця проживання дитини - воно лишається відкритим, поки батьки не домовилися або поки його не визначив суд.

Розірвати шлюб на відстані можливо: закон допускає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а інтереси сторони може представляти адвокат. Перебування за кордоном чи на службі - не причина відкладати сімейні питання на невизначене «після».

Виїзд дитини за кордон у період воєнного стану регулюється спеціальними правилами перетину кордону, які неодноразово змінювалися, - будь-яку пораду тут треба перевіряти станом на конкретну дату. Важливо й інше: правила перетину кордону не вирішують сімейно-правових питань. Якщо дитина тривалий час живе за кордоном, у спорі про місце її проживання суд оцінюватиме цей факт серед інших обставин - через призму найкращих інтересів дитини, її інтеграції в нове середовище і збереження зв’язку з кожним з батьків.

І тут не можу не сказати про медіацію - структуровані переговори за участю нейтрального посередника. Вона дозволяє вирішити і питання проживання дитини, і графік спілкування, і утримання; чому в сімейних спорах вона особливо доречна, як проходить процедура і яку силу має угода за її результатами - тема окремої статті. Роль адвоката в сімейній справі бачу так само: не «виграти війну», а вибудувати конструкцію, в якій права клієнта захищені, а дитина не стала полем бою.

Часті питання

Правові підстави